Гуманистичний принцип виховання і навчання за В.Сухомлинським у контексті сучасних освітянських реалій.

Сучасна школа створює образ Людини, розглядає освіту як шлях у царство духу, духовної та матеріальної культури. У школі не тільки набувають знань, а й проходять складний процес становлення особистості, пошуку відповідей на життєво важливі питання: хто я? Навіщо прийшов у цей світ? У чому сенс мого існування? Виховати особистість із принципово новим рівнем розвитку самосвідомості і покликаний сучасний вчитель, місія якого є відповідальною у наш час. Проблема виховання молоді на засадах гуманної педагогіки є актуальною в умовах сьогодення, зважаючи на ті події, які відбуваються в нашій країні останні три роки. На жаль, родини, сім`ї, в які гібридна війна внесла біль і сльози не може через суб’єктивні та об’єктивні чинники виховувати дитину на засадах гуманізму.

Аналізуючи теоретичний доробок і практичний досвід Василя Олександровича  щодо навчання і виховання дітей на засадах гуманної педагогіки, можна знайти шляхи вирішення завдань, які ставить сучасність. Тому можемо впевнено зазначити, що педагогічна спадщина педагога – гуманіста В.О.Сухомлинського, як цілюща вода життєдайної невмирущої криниці, сприяє та активно сприятиме становленню і розвитку особистості в процесі навчання та виховання як «духовної колиски народу», де кожен відшукає відповіді на питання, що його хвилюють, навчиться пізнавати істину, навчиться жити.

Вивчаючи питання гуманної педагогіки, слід вказати, що, на жаль, деякі вчителі, вихователі сприйняли повагу та любов до вихованців неоднозначно, мовляв, любити дітей — річ не хитра, нескладна, особливих зусиль тут не треба.  Та іншої думки дотримувався Сухомлинський, який вважав, що без щирої, невдаваної і водночас мудрої, осмисленої любові й поваги до дітей (як у сім'ї, так і в школі) немає й уміння виховувати їх.

Саме завдяки великій любові до учнів, В. О. Сухомлинський здобув таку велику повагу учнів, колег і до нашого часу залишився непохитною постаттю українського народу. Невипадково Василь Олександрович писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Без роздумів відповідаю - любов до дітей».

В. Сухомлинський залишив по собі для нашого покоління і наступних поколінь дуже цінні поради. А особливо для майбутніх вчителів.

Як переконаний гуманіст розв'язував В. О. Сухомлинський і проблеми навчальної роботи школи. Процес навчання - це, насамперед, людські стосунки. Ось чому ставлення до навчання зумовлюється, насамперед, ставленням учителя до учнів, його душевною теплотою і чуйністю, прикладом і переконуванням. Людяність учителя - шлях не тільки до серця, а й до розуму дитини.

Гуманістичні переконання В. О. Сухомлинського невіддільні від його віри в могутню силу виховання. Віра в дитину - фундамент педагогічного оптимізму.

Із праць Василя Олександровича зрозуміло, що для того, щоб любити та поважати дитину, треба її знати. Отже, метою є теоретичне обґрунтування шляхів підвищення морального, естетичного та трудового розвитку школярів, впровадження педагогіки гуманізму В.О.Сухомлинського у навчально – виховний процес.

Гуманізм (від лат. – людяний, людський) – у широкому розуміння – історично змінна система поглядів, котра визначає цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності бажаною нормою взаємин між людьми.

Гуманістична педагогіка – напрям у сучасній теорії і практиці навчання та виховання.

Спочатку ідеї гуманізму вироблялись народними масами стихійно в боротьбі з експлуатацією та моральними пороками. Як оформлений ідейний рух гуманізм склався в епоху Відродження (15-16 ст.). У цей період гуманізм характерний для ідеології буржуазії, яка боролася проти феодалізму і теологічних поглядів середньовіччя, тісно пов'язаний із прогресивним матеріалістичним відродженням. Гуманісти проголосили свободу людській особистості, виступали проти релігійного аскетизму, за право людини на насолоду і задоволення земних потреб. Найвидатніші гуманісти епохи Відродження - Петрарка, Данте, Боккаччо, Леонардо да Вінчі, Бруно, Рабле.

Гуманізм — це, свого роду, формування моралі у людей, духовності. Ще в сиву давнину люди переконалися, що, крім сили фізичної, людина має ще й духовну. Виховання духовної сили — це і є гуманізм. Гуманна людина - людина з високими моральними цінностями, з душевним добром і серцем, відкритим для інших людей.

Гуманізм педагогічної системи В. Сухомлинського ґрунтується на положеннях про самоцінність людини, її прав на свободу і гідність як неповторну індивідуальність. Він висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.

Слід зазначити, що вже в самому доборі та інтерпретації понять, які описують духовний і передусім моральний світ особистості, виразно виявляється потужний заряд психологізму педагогічної системи В.Сухомлинського. Одна з найважливіших гуманістичних ідей, що пронизують педагогічну систему Сухомлинського, полягає у запереченні, неприступності будь-якого насильства над дитиною, необхідне передусім беззастережне визнання педагогом права учня бути суб'єктом виховного процесу, рівноправним, хоч і різнозобов'язаним учасником, бути суб'єктом власної активності, носієм волі.

Школа, виховання в розумінні В.О. Сухомлинського — це «світ душевних людських доторкань» і «владарювання над дітьми» - найважче випробування для педагога, показник його педагогічної етики та культури. Василь Олександрович вважав, що потрібно ставити до дітей чіткі, ясні і тверді вимоги у навчанні і поведінці. Вимоги повинні бути саме чіткими, а не грубими.

На думку педагога, треба оберігати дитину від «необережних», а інколи і «варварських» доторкань. Різкість, грубість, «сильно діючі», «вольові» методи і прийоми (окрик і погроза)  огрублюють серце дитини, роблять її байдужою до людей, до навколишнього світу, до самої себе.

«Кожен педагог має бути вимогливим і твердим у своїх вимогах» - так вважав Василь Олександрович Сухомлинський, але це не означає, що до дітей потрібно ставитися   грубо. Дуже важливим є те, що впливає на почуття вихованців, збудження позитивних, високих емоцій, що допомагає учням бачити своїх друзів та інших людей кращими, ніж вони є, відповідно потім у дітей виявляється бажання й самим бути тільки хорошими.

В. О. Сухомлинський пише: «...серце стискається від болю, коли я бачу, як кілька дошкільників, не зрозумівши, не відчувши прихованої думки, сміються, їм смішно, що «бабуся грається горіхами, немов камінцями». Цейсміх ховає в собі маленькі корінці     зла». А все це тому, що педагоги були з дітьми грубими, вони не виховували в них моральні почуття, у таких дітей відсутня гуманність.

Закон України «Про освіту» визначає, що мета освітнього процесу в державі —всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності
суспільства. У національній програмі «Освіта у XXIстолітті» йдеться про
необхідність утвердження ідеалів правди, справедливості, патріотизму,
доброти, працелюбності та інших доброчинностей. На цих же позиціях
вибудувана найновіша освітянська доктрина, яку сьогодні обговорюють в
Україні.

А сучасний учитель? Яким він має бути сьогодні? Які ідеали йому сповідувати, коли життєва практика ставить під сумнів ідеали гуманізму, віддаючи перевагу силі й спритності? За якими законами він мусить жити й працювати, аби не зрадити ані своєї професійної честі, ані покликання педагога?

Наш час можна назвати часом глобального переосмислення сенсу життя і підбиття підсумків. Може, через те, що закінчилося бурхливе XXстоліття, а може, тому, що починається нове, сповнене таємниць, тисячоліття? І починається воно демонструванням майже первісного культу сили та насильства. Власне, після подій 11 вересня у Сполучених Штатах Америки та тривалого конфлікту на Сході України думки В.Сухомлинського про людину як найвищу цінність сприймаються з новою силою актуальності.

Гуманізм Василя Олександровича особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань. На думку В. Сухомлинського, розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці — цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Втілюючи в розвиток та формування дітей ідеї гуманістичної педагогіки Василя Сухомлинського, пам’ятаємо, що природа є важливим джерелом розвитку мислення дитини. Адже з пізнання природи починається становлення її розуму, почуттів, знань, поглядів, переконань. Та при цьому не слід забувати: людина, крім того, що є продуктом природи, є і суспільною істотою. І сприйняття нею світу речей опосередковується суспільними моральними відносинами добра, честі, совісті, справедливості, милосердя, гуманізму. Тому, маючи за можливість надати дітям «хвилинку спілкування з природою», під час педагогічної практики ми виходили з дітьми на подвір’я школи та «зустрічали перші кроки весни», спостерігаючи за сезонними змінами в природі. Дійсно, діти жваво починали добирати «вдалі слова», які характеризували навколишню дійсність. Таким чином, забезпечувався розумовий розвиток, мислення, збагачувався словниковий запас та розвивалось зв’язне мовлення. Повертаючись до класу, діти сідали за парти та занотовували свої спостереження у «чарівний зошит», в якому починали зароджуватись перші рядки казок, оповідань та віршів, складені дітьми.

Наше суспільство вступило в третє тисячоліття і кому як не нам, педагогам, потрібно дбати про те, щоб навчальний процес відповідав стратегії гуманізму. Ми повинні піклуватись про те, щоб іще з дитинства дитина навчалась гармонійно співіснувати з природою, суспільством і самою собою.

У своїй роботі з дітьми В. О. Сухомлинський ніколи не заперечував відповіді учня, навіть неправильні, давав змогу висловитися усім, вступити в дискусію, формувати самостійність міркування, критичність мислення. Видатний педагог був прихильником гуманної поведінки з дітьми. Він ставив особистість дитини на перше місце, враховуючи її індивідуальні й вікові особливості. В. Сухомлинський добирав різноманітні види діяльності та форми їх проведення, що сприятливо відображалось у навчально-виховному процесі.

Аналізуючи теоретичний доробок і практичний досвід В.О.Сухомлинського щодо гуманістичного виховання, необхідно сформувати основні вимоги до вирішення поставленого завдання таким чином:

1.    давати учням глибокі знання про сутність і значення у вихованні моральності і розвитку людського суспільства спадщини В.О.Сухомлинського;

2.    постійно впроваджувати педагогічні ідеї педагогіки гуманізму видатного педагога;

3.    розвивати інтерес до знань, духовної праці, формування наукового світогляду як серцевини самосвідомості людини;

4.    організовувати навчання з максимальним урахуванням індивідуальностей дітей.

Таким чином, використанню педагогіки гуманізму Василя Олександровича Сухомлинського слід приділяти увагу не лише на макрорівні, але й в умовах роботи школи, сім’ї і протягом всього її життя та продовжувати вивчати педагогічні погляди й переконання педагога – гуманіста.