Формування системи морально-етичного виховання в класному колективі

ЗМІСТ

І розділ.

Загальні поняття морально-етичного виховання.

ІІ розділ.

Принципи, форми і методи морально-етичного виховання.

ІІІ розділ.

Методичні рекомендації для класного керівника у морально-етичному вихованні.

ІV розділ.

Правила спілкування для школярів та педагогів.

V розділ.

Результати морально-етичного виховання.

І розділ.

Загальні поняття морально-етичного виховання.

Треба так впливати на свідомість і почуття вихованців, щоб вони переживали привабливість добра і нетерпимість до зла, щоб уже в ранньому дитинстві їх полонила краса людської поведінки, щоб дитина сама прагнула до щастя бути морально красивою…

Василь Сухомлинський

Завдання школи – на основі моральних цінностей, створених, здобутих, завойованих старшими поколіннями, створювати реальні моральні, високоідейні, громадянські відносини в колективі.

Моральні цінності повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. Цього досягають за умови, коли моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравому образі, пробуджує в нього глибокі морально-етичні почуття. Морально-етичне виховання – це спільна діяльність школи і сім’ї формування стійких моральних якостей, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, а саме:

-усвідомлена любов до Батьківщини, стійкий інтерес до минулого, сьогодення і майбутнього рідного краю, почуття любові і поваги до рідного народу, мови, дбайливе ставлення до природи і збільшення її багатств;

- уміння жити і працювати в суспільстві;

- потреба брати активну участь у громадському житті свого класу, школи, міста, країни;

- усвідомлення основних принципів гуманізму;

- розуміння високої цінності людського життя, прагнення будувати свої взаємини з людьми за законами совісті, добра і справедливості;

- здатність до співпереживання, шляхетності і щедрості;

- потреба захистити слабкого, допомогти відстаючому, уміння поважати честь і гідність людини;

- дбайливе і людяне ставлення до природи, тваринного і рослинного світу;

- розуміння морально-етичної основи культури поведінки, гармонійного поєднання культури поведінки з моральною вихованістю;

- потреба знати основні правила повсякденного етикету і бажання виконувати їх, уміння поводитися згідно правил культури поведінки;

- почуття міри і такту в спілкуванні з людьми.

ІІ розділ.

Принципи, форми і методи морально-етичного виховання.

Одне із завдань морально-етичного виховання в школі – правильно організувати діяльність дитини.

Тому важливо вивчити способи організації морально-етичного виховання (принципи, форми і методи).

Принципи морального виховання

Принцип гуманістичної цілеспрямованості вимагає формування у школярів моральної свідомості, розвитку почуттів, вироблення поваги і звичок моральної поведінки у відповідності з вимогами і нормами вироблених людством загальнолюдських моральних цінностей.

Принцип зв’язку виховання з життям зобов’язує вчителів знайомити учнів не лише з життям суспільства, а й активно залучати школярів до його перетворення на краще.

Принцип виховання у праці передбачає залучення дітей до активної трудової діяльності.

Принцип виховання в колективі вимагає організації в процесі морального виховання спільної діяльності, колективних зусиль у розв’язанні спільних завдань, що стоять перед школою, класним колективом.

Принцип індивідуалізації виховання передбачає розкриття в дитині кращих духовних і морально-етичних можливостей, здібностей, задатків і талантів; високу вимогливість і велику повагу до особистості вихованця.

Принцип систематичності і послідовності полягає в розкритті завдань і змісту морального виховання, у використанні методів його здійснення.

Форма виховання – це спосіб організації виховного процесу Класифікують форми виховання залежно від кількості вихованців:

- фронтальна (охоплено весь клас);

- групова (не великі групи);

- індивідуальна (окремі учні).

Правомірна і класифікація форм організації виховної діяльності залежно від методів виховання:

- словесна форма (збори, лекції, доповіді, диспути, зустрічі);

- практична форма (походи, екскурсії, спартакіади, Олімпіади,конкурси);

- наочна форма (шкільні музеї, виставки різних жанрів, тематичні стенди та ін.)

Методи виховання – способи впливу вихователів на вихованців й організація діяльності.

Метод переконання.

Форми роботи:

- класні години;

- бесіди;

- читацькі конференції.;

- диспути.

ІІІ розділ.

Методичні рекомендації класному керівнику.

З метою виховання моральних якостей у дітей вихователь має використовувати:

- дидактичні вправи, проблемні ситуації спрямовані на розвиток емоційної сфери, вправи та ігри на розвиток емпатії;

- ігри на невербальну та безпредметну взаємодію;

- вправи на розвиток комунікативних здібностей та навичок спільної діяльності у дітей, розуміння індивідуальних особливостей інших людей, усвідомлення відносин у сім’ї, формування адекватної самооцінки.

Особлива роль у вихованні моральних якостей відводиться роботі з художніми творами.

Поряд з традиційними важливо використовувати і новітні технології:

- психогімнастику;

- психологічні ігри;

- моделювання та програвання ситуацій;

- проекти порятунку;

- творчі завдання;

- етюди;

- тренінги емоцій;

- енергетичні вправи;

- психологічний малюнок;

- графічну символіку.

ІV розділ.

Правила спілкування для школярів та педагогів.

- вітати усіх і кожного при зустрічі;

- при зверненні до людини називати його на ім’я;

- надавати допомогу кожному, хто її потребує;

- бути доброзичливими з усіма;

- поважати кожну людину;

- допускається право кожного (у тому числі і педагога) на помилку, невдачу у діяльності, поведінці;

- не можна зазіхати на іншу людину.

V розділ.

Результати морально-етичного виховання.

Результати морально-естетичного виховання характеризуються такими поняттями

Моральна спрямованість

Моральна свідомість

Моральні звички

Моральні почуття

Моральні переконання

Моральність

Мораль

Усе шкільне навчання і все шкільне життя, мають бути пройняті розумним і моральним началом. “У школі повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи в жарт, ласкавість без нудотності, справедливість без причетності, доброти без слабості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна діяльність. Тоді добрі почуття й прагнення самі собою розів’ються у дітей, а початки поганих схильностей, набуті, можливо, раніше, потроху згладяться”.

 Формування моральних цінностей учнів у системі виховної роботи

Арістотель писав: "Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину".

Головною метою морального виховання на сучасному етапі є цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає гуманність, працелюбність, чесність, правдивість, дисциплінованість, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. На цій основі формуються особистісні риси людини, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Теоретико-методологічні основи морального виховання глибоко і всебічно розкриті у Законі "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про охорону дитинства", в національній програмі "Діти Україні", "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти", Концепції позашкільної освіти та виховання, Національній доктрині розвитку освіти "України в XXI столітті", Державній національній програмі "Освіта України XXI століття". В "Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи" визначено, що "школа зобов’язана виробляти внутрішню потребу жити і діяти за принципами моралі, неухильно додержуватись правил співжиття. З ранніх років вона повинна виховувати в учнів колективізм, чесність і правдивість, вимогливість і принциповість, стійкість і мужність характеру".

У своєму трактаті "Наставление нравов" видатний чеський педагог Я. А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: "Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній". Там же він наводить відомий народний вислів: "Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає".

Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного демократичного суспільства, що передбачає культ Людини і Народу, гуманні й демократичні відносини між людьми в усіх сферах життя, питання морального виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання. Пріоритетними напрямками реформування виховання в нашому суспільстві є:

·         утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

·         прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, які населяють Україну;

·         виховання духовної культури особистості; створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

·         формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями:

Мораль - це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.

Моральність - охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість - одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні почуття - запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Моральні переконання – це внутрішньо прийняті особистістю, укорінені в її свідомості уявлення і поняття про добро і зло, про правильні і неправильні моральні відносини; це, інакше кажучи, стійкі, тверді погляди людини на свою власну поведінку і поведінку інших людей.

Моральна оцінка – це внутрішня міра, якою користується людина у своєму ставленні до власної поведінки і поведінки інших людей, суспільних подій і явищ. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом, інформацією про предмет оцінки.

Виховання моральної свідомості нерозривно поєднане із формування у дітей, підлітків і молоді оцінного ставлення до явищ дійсності, яке виявляється в актах поведінки і служить її мотивом.

Обов’язок школи, педагогів – формувати в учнів тільки такі звички поведінки в колективі, в сім’ї в суспільстві, які відповідають вимогам моралі.

Формування моральної свідомості, почуттів і звичок – це єдиний процес, наслідок якого є створення морально повноцінної, духовно багатої і щасливої людини нового світу.

Принципи виховання

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах:

·         цілеспрямованість виховання;

·         обов’язковий зв'язок виховання з життям;

·         єдність свідомості та поведінки у вихованні.;

·         виховання в праці;

·         комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів;

·         виховання особистості в колективі;

·         поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього;

·         індивідуальний підхід до учнів у вихованні;

·         принцип системності, послідовності й наступності у вихованні;

·         єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.

У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті та всіх інших моральних цінностей.

Система моральних цінностей людини.

Завдання вчителя – створювати всією системою засобів виховного впливу такі моральні відносини, при яких би дитина переживала задоволення від того, що вона своїми вчинками, своєю поведінкою приносить радість людям, творить добро для них. Це – азбука морального виховання.

Особливість лише тоді починає набувати стійких моральних якостей, коли цьому сприяють і об’єктивні умови, її позиція у колективі, значимість соціальної ролі, яку вона виконує.

Спілкування у діяльності і через спільну діяльність впливає на моральне обличчя дитини, збагачує її моральний досвід, задовольняє потребу у самоствердженні. Громадська активність дитини забезпечується, на думку А. С. Макаренка, тим, що дитина виконує різні соціальні функції: організатори (лідера) і виконавця. У такій ситуації відбувається активний процес усвідомлення моральних обов’язків і відповідальності перед колективом та відповідних цьому установок і мотивів діяльності й поведінки.

Мораль формується у родині. Сімейні цінності - моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей

Завдання морального виховання в школі - формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Сімейні цінності - моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину

Патріотичні почуття зміцнює морально-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Моральні почуття старшокласників формуються й розвиваються під впливом фактів і явищ навколишнього середовища, художньої літератури, кіно, телебачення. Завдання педагогів – спрямувати ці впливи на правильний шлях, на спонукання вихованців до вияву найблагородніших переживань громадської честі, справедливості, любові до Вітчизни, до народу, до праці на благо суспільства.

Учителі не можуть не зважати і на той факт, що при умові нормального розвитку школярів у роки їх юності починає виявлятися чисте і благородне почуття любові, яке відбивається на всьому духовному житті людини. Головне у вихованні старшокласників – добиватися, щоб самі учні прагнули до моральної чистоти.

Вся система методів морального виховання, які застосовуються у старших класах школи (бесіди, лекції диспути, громадська діяльність та ін), має бути спрямована на розвиток самосвідомості учнів, на самовиховання і самовдосконалення.

У розвитку моральності важливе місце належить національній свідомості дитини (і зрілої людини). О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) - першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) - припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) - передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування моральної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі.

 Педагогічні поради батькам щодо морально-етичного виховання в сім’ї

Поряд із позитивним значенням засобів масової інформації для розвитку молодої людини, їхній вплив на суспільну свідомість, зокрема юнаків і дівчат, стає дедалі небезпечним. Інформація сучасних засобів медіа, що перевантажена ідеями, руслами боротьби, конкуренції, насильства, конструює психіку молоді, навіює моделі агресивної поведінки та відчуття небезпечного життя. Значна частина батьків занепокоєна сильним потягом їхніх дітей до телебачення, відеофільмів та ігор, що відволікають їх від навчальних занять, різноманітних видів діяльності, корисних для особистісного розвитку молоді, вияву їхніх здібностей. Небезпека з боку засобів масової інформації полягає ще в тому сенсі, що вони «перехоплюють» у батьків виховний вплив на дітей, послаблюють результативність їхніх педагогічних дій, оскільки стають вагомим джерелом значущої та привабливої для молоді інформації.

Унаслідок цієї конкуренції деякі батьки послаблюють свій контроль над поведінкою дітей, застосовують авторитарні дії, методи примусового впливу, що вимагають від них беззаперечного підкорення. Така стереотипна, одноосібна поведінка батьків без урахування дій, потреб, бажань дітей спонукає їх до більшого відчуження, вияву незадоволення, агресій, гніву тощо, а також посилює їхній потяг до теле- й відеофільмів, комп'ютерних ігор тощо. 

Сім'я – це найвагоміший осередок, чинник виховання молоді, формування у них соціальних рис, моральних цінностей. Від сімейного виховання залежить, яким цінностям учні надають перевагу, які їхні захоплення, як вони ставляться до ЗМІ. Тому переважна роль сім'ї у формуванні особистості молодої людини як критичного споживача мас-медіа беззаперечна. Проте слід зазначити, що батькам, як і педагогам, протидіяти невибірковому сильному потягу дітей до медіапродукції, що формувався роками, набагато складніше. Ефективніше застосовувати превентивні, профілактичні дії, заходи щодо розвитку в учнів критичного ставлення до засобів медіа. 

Дослідники проблем агресії засвідчують, що учні, які з дитинства зазнають насильства, образи, приниження в сім'ї, перебувають у стані фрустрації, депресії, гніву тощо, що зумовлює схильність до агресії, войовничості, інтерес до інформації, сцен насильства, боротьби, вбивства. Тому, як зазначають науковці, батьки повинні набувати компетентності щодо розвитку позитивних міжособистісних стосунків з дітьми, досягнення взаєморозуміння з ними, а також дієвості. Насамперед вони повинні вміти налагоджувати дисципліну в сім'ї без насильства й тиску на дітей. Виховання в учнів чуйності й кооперативності, умінь емоційного контролю й моральної оцінки власної поведінки стає протидією негативним впливам засобів масової інформації. Тому деякі педагогічні поради батькам щодо формування в учнів критичного ставлення до медіавпливів доцільні. 

Створення психологічно-комфортного «виховного» середовища в сім'ї на засадах довірливої, толерантної міжоособистісної взаємодії батьків й учнів – найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей. 

Саме засобами сімейного середовища, що охоплює моделі гуманістичних стосунків, вияву пізнавального інтересу до позитивних сторін життя, батьки здійснюють вплив на розвиток особистості, привчають дитину до моральної поведінки, навіюють потяг до справедливості й доброти. Важливе завдання у цій справі – це досягнення міри в організації контролю за діями й поведінкою учнів та надання їм прав і свобод у виборі вчинків, самоорганізації поведінки. Контроль за життєдіяльністю дитини є важливим обов'язком батьків. Проте він означає не навіювання страху, завоювання влади над дитиною, спонукання її до підкорення батьківським вимогам, а налагодження й підтримку конструктивної взаємодії з нею, вибір педагогічних дій, що не суперечать її потребам, бажанням і ненав'язливо стимулюють дотримання соціальних норм, самостійного прийняття рішень. Любов, емпатія, щирість і відкритість – головні умови створення позитивного, морального клімату в сім'ї. Досягнення взаємодії угоди батьків й учнів у процесі вирішення проблем дисципліни й деструктивної поведінки є важливим способом непримусового педагогічного впливу на особистість. 

Узгодження дій дорослих з дітьми, пошук взаєморозуміння можливі у процесі їхнього конструктивного спілкування, під час якого батьки виявляють повагу й позитивне ставлення до дитини, відкриті до її думки, приймають її незалежно від того, якою імпульсивною й афективною є її поведінка. Таке спілкування не ставить за мету звинувачувати школяра у чомусь, підтверджувати його провину чи хибність суджень. Натомість воно передбачає вирішення проблеми – обговорення доцільності батьківських вимог і бажань дітей, розгляд можливих наслідків у разі недотримання соціальних норм, спільне прийняття найоптимальнішого розв'язання. Саме завдяки конструктивному спілкуванню батьки мають змогу вислухати і зрозуміти дитину, пізнати її мотиви реальної поведінки, роз'яснити їй суть відповідних соціальних норм, майстерно переконати в доцільності їхнього виконання. 

Важливим завданням батьків є вибір методів виховного впливу, завдяки яким вони прищеплюють учням позитивне ставлення до моральних цінностей, здобутків духовної культури, апелюють до розуму, почуттів дитини. Накази, моральні нотації, беззаперечне напучення батьків не викликають у дітей позитивного емоційного відгуку, переживання зразків гуманної, доброчинної поведінки людей. Навпаки, такий підхід може породжувати у них приховану ворожість, нещирість, іноді бар'єр у прагненні до наслідування соціально цінної поведінки. 

Заборони також не є гарантом зміни поведінки учнів і виконання ними педагогічних вимог, оскільки не забезпечують простір для їхнього морального міркування й рефлексії власних дій. Хоча вони інколи підкорюються цим настановам, їхні погляди й прагнення залишаються без змін. Щоби спонукати учнів до дотримання соціально цінних норм, важливо насамперед викликати у них негативне ставлення до вчинків, небезпечних або шкідливих для суспільного життя (насильство, вбивство). Тому довірливий, відкритий до думок дітей словесний вплив дорослих дає змогу розкрити їм суть моральних цінностей, стимулює їх до власних роздумів, осмислення зв'язку окремих вчинків із життям інших людей. Логічні міркування, докази, емоційні спогади, розповіді батьків, що виявляються в безпосередніх, ненав'язливих формах стають зрозумілішими для школярів на противагу наказам, вказівкам, які зміст моральних ідей, норм цілком не розкривають. Залучення учнів до аналізу реальних ситуацій, власних вчинків і поведінки інших, а також сцен людського життя, представлених на телеекранах, сприяє виробленню ними критичного, усвідомленого ставлення до дійсності й самих себе. Необхідно, щоб словесні дії батьків і обговорення з дітьми соціальних норм були орієнтовані на їхні інтереси й розвивалися у напрямі до особистості. Тоді з'являється спільне міркування, взаєморозуміння, а учні привчаються не до самозахисту, як це буває у процесі навчальних настанов батьків, а до замислення над моральними проблемами. 

У справі виховання дітей, зокрема формування у них критичного, вибіркового ставлення до медіазасобів, батьки, зазвичай, вдаються до методів заохочення і покарання, що зумовлюють реакції учнів, протилежні очікуванням дорослих. Проте покарання – це завжди примус, який ще більше підсилює погану поведінку. Наприклад, якщо сварити дитину й не дозволяти їй дивитися телевізор або грати в комп'ютерні ігри, вона буде виявляти агресивні реакції та ще більше тягнутися до цих розваг. Покарання може бути ефективним, якщо стосується поведінки, що не стала звичною для школяра і не є залякуванням дитини. Важливо, щоб він усвідомлював провину й не був озлобленим на батьків. Загалом покарання слід поєднувати із заохоченням позитивних вчинків в учнів. У ситуаціях, коли дитина не погоджується з вимогами батьків та виявляє агресію, варто ігнорувати таку поведінку й підкріплювати неагресивну. Саме позитивні ствердження замість постійного зауваження усіх неправильних дій дитини, підтримка навіть незначних її успіхів у напрямі вдосконалення своєї поведінки стають доцільним заохоченням моральної поведінки. 

Виховне середовище в сім'ї визначається тим, які види життєдіяльності дітей реалізовують батьки та як. Виховання дитини в сім'ї значною мірою залежить від того, чи вона має свої обов'язки, залучена до різних видів діяльності, що важливі для досягнення благоустрою, культурно-освітнього, морального, естетичного рівнів розвитку сім'ї. Якщо батьки не залучають учнів до різноманітних справ, тоді вони мають вільний час і не знають, як ним скористатися, тому починають захоплюватися різними розвагами, зокрема надмірним без вибору й самоконтролю переглядом телепрограм, різноманітних фільмів і комп'ютерними іграми, в яких переважає войовнича тематика, сцени насильства. Кожна діяльність володіє значним потенціалом для виховання особистості – її інтересів, здібностей, соціальної поведінки, моральних якостей тощо. Участь і захоплення дитини діяльністю збагачує її інтереси та зумовлює критичне ставлення до медіа-засобів, послаблює її потяг до змісту медіаінформації, що не розвиває пізнавальні здібності та не навчає соціально цінній поведінці. А тому діяльність повинна охоплювати усі сфери життя учнів і батьків (праця, пізнання, спорт, художньо-естетична творчість, дозвілля) і задовольняти різноманітні їхні потреби.

Моральне виховання старшокласників

Вступ У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті т всіх інших моральних цінностей. Що таке моральне виховання, якщо розглядати його з педагогічної точки зору, який його характер та основні закономірності? Треба сказати, що велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх-давен. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. У своєму трактаті “Наставление нравов” видатний чеський педагог Я.А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, яки писав: “Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній”. Там же він наводить відомий народний вислів: “Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає”. Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного демократичного суспільства, що передбачає культ Людини і Народу, гуманні й демократичні відносини між людьми в усіх сферах життя, питання морального виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання з пріоритетних напрямів реформування виховання в нашому суспільстві є такі: утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, о населяють Україну; виховання духовної культури особистості; створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю. 1. Основні засади морального виховання старшокласників У системі роботи шкіл, які здійснюють програмне завдання – всебічний, гармонійний розвиток особи, важливе місце належить моральному вихованню. Мораль одна з форм суспільної свідомості, як сукупність принципів норм і правил, що регулюють поведінку людей відповідно до суспільних інтересів. Характерною особливістю моралі є те, що вона принижує всі сфери людської діяльності і спрямовує поведінку особистості з точки зору протилежності добра і зла. Основними регуляторами моральної поведінки є совість, сором та усвідомлення обов’язку. У процесі історичного розвитку людства, відповідно до зміни способів суспільного виробництва розвивалась, змінювалась і мораль. Усвідомлення моральних норм суспільства і створення моральних переконань, ідеалів і звичок поведінки стимулюють громадську і творчу активність людини, визначають мотиви її діяльності, тим самим впливають і на суспільних розвиток. Виховання підлітків і юнацтва в дусі моралі українців – першорядне і вузлове завдання школи. В “Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи” визначено, що “школа зобов’язана виробляти внутрішню потребу жити і діяти за принципами моралі, неухильно додержувати правил співжиття. З ранніх років вона повинна виховувати в учнів колективізм, чесність і правдивість, вимогливість і принциповість, стійкість і мужність характеру. Моральне виховання розглядається в педагогіці як цілісний процес, спрямований на формування у дітей т молоді моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки, а також моральних рис особистості. В процесі виховання суспільні норми мають перетворюватися у внутрішні регулятори поведінки кожної людини. Усвідомлені і засвоєні людиною моральні принципи набувають нових функцій саморегуляції, стають основою самовдосконалення особистості, а через це й суспільства. К.Маркс вказував, що “як саме суспільство виробляє людина як людину, так і вона виробляє суспільство”. Отже моральне виховання входить у систему формування цілісної особистості, яка характеризується єдністю свідомості, моральних мотивів поведінки і суспільно корисної діяльності. Моральна свідомість існує як суспільна й індивідуальна. Перша формується суспільним способом життя, друга – є наслідок виховного впливу суспільства і спеціальних виховних організацій. Предметом морального виховання є індивідуальна моральна свідомість. Компонентами матеріальної свідомості є моральні переконання і моральні оцінки. Моральні переконання – це внутрішньо прийняті особистістю, укорінені в її свідомості уявлення і поняття про добро і зло, про правильні і неправильні моральні відносини; це, інакше кажучи, стійкі, тверді погляди людини на свою власну поведінку і поведінку інших людей. Завдання школи полягає в тому, щоб учні глибоко усвідомили зміст і значення справжніх моральних цінностей, суть критеріїв моральної краси, справедливості, принциповості, честі, гідності, обов’язку, совісті і відповідно до них поводилися, неухильно керувалися ними на кожному кроці свого життя. Моральна оцінка – це внутрішня міра, якою користується людина у своєму ставленні до своєї власної поведінки, так і поведінки інших людей, суспільних подій і явищ. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом, інформацією про предмет оцінки. Структура моральної оцінки включає об’єктів оцінки, суб’єкт, оціночні критерії. Моральна оцінка має винятково важливу роль у становленні особистості і її моральної свідомості. Тісно пов’язана із потребами, інтересами, почуттями, вона об’єктивно відображає її ставлення до дійсності, її моральне обличчя. Виявляється моральна оцінка у моральних судженнях. Завдання школи - формувати й розвивати в учнів пристрасні почуття відданості своєму краєві, любові до Батьківщини, громадської честі, трудового обов’язку, нетерпимості до порушень суспільних інтересів та інші високі і благородні почуття будівника України. Тільки весь комплекс таких почуттів, злитих з відповідними переконаннями, створює морально цілісну особистість. Виховання моральної свідомості нерозривно поєднане із формування у дітей, підлітків і молоді оцінного ставлення до явищ дійсності, яке виявляється в актах поведінки і служить її мотивом. На основні моральної свідомості і почутті формуються моральні звички – уставлені, міцно закріплені внаслідок багаторазового повторення практичні способи поведінки людини. Перетворившись на звички, норми поведінки виступають як постійний важіль всієї життєдіяльності особистості. Людина, в якої виробились стійкі моральні звички, завжди діє відповідно до своїх переконань, почуттів, тому, що діяти, поводитися інакше вона просто не може – звички стали її натурою, невід’ємною якістю її характеру. Обов’язок школи, педагогів – формувати в учнів тільки такі звички поведінки в колективі, в сім’ї в суспільстві, які відповідають вимогам моралі. Формування моральної свідомості, почуттів і звичок – це єдиний процес, наслідок якого є створення морально повноцінної, духовно багатої і щасливої людини нового світу. Серед провідних завдань морального виховання особливої ваги набуває формування у школярів громадянської відповідальності, активної життєвої позиції, як стрижневої моральної якості. 2. Шляхи морального виховання старшокласників Завдання і зміст морального виховання старшокласників становить своєрідну модель формування особистості, функціонування якої залежить від віку дітей і способів її використання. Співвідношення між завданнями і засобами морального виховання перебувають у діалектичній єдності. Виховання моральних якостей відбувається двома основними шляхами: учням роз’яснюють моральні норми суспільства і організовують їхню діяльність відповідно до цих норм. Нерозривна єдність цих двох сторін виховного впливу робить можливим перехід знань у внутрішні глибокі і стійкі компоненти свідомості, які у свою чергу позначаються на поведінці людини.

Слід підкреслити, що методи морального виховання не можуть бути механічно розмежовані. Вони тісно переплетені між собою, взаємно проникають один в одного і виступають як органічне ціле, як єдина система засобів виховного шляху. В силу цього аж ніяк не можна протиставляти різні методи морального виховання з точки зору їх “більшої” чи “меншої” ефективності. “Ніякого засобу, - говорив А.С. Макаренко, - не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ми взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи. від цілого комплексу впливів.

Моральне життя людини – це наслідок впливу інформації про моральні норми, на її ставлення до суспільства, до інших людей і до самої себе. Учні засвоюють у школі не тільки знання з предметів, передбачених навчальним планом, а й певну систему теоретичних та нормативних знань з етики – науки про мораль. Етичними знаннями вчитель озброює учнів шляхом роз’яснення принципів і норм моралі в процесі викладання навчального матеріалу, особливо з гуманітарних дисциплін. Цій же меті сприяють спеціальні розповіді вчителя, етичні бесіди та диспути, що проводяться у поза навчальний час, обговорення конкретних питань етики на зборах, в класах та між класних колективах (зокрема, після відвідання театру, кіно, музею та ін.), на читальних конференціях, на факультативах з основ моралі.

Він підкреслював, що наша суспільна практика, історія і сучасна діяльність партії і народу дають багатющий матеріал для захоплюючого, переконливого викладання науково-етичних знань, для морального зростання колективу, для створення кожним членом колективу своєї особистої моральної програми, без якої не можна уявити собі розвиток нової людини.

Роз’яснення етичних норм має бути спрямоване, в першу чергу, на засвоєння учнями знань про правила поведінки.

Знання про мораль не можуть бути абстрактними. Вони тісно пов’язуються з усією системою наукових знань, природно випливають з них. Розповідаючи про ті чи інші факти і явища суспільного життя, вчитель може і повинен давати їм моральну оцінку, формуючи тим самим в учнів правильні моральні поняття і уявлення. Так, розповідаючи про історичні події, він має змогу впливати на вироблення в учнів таких понять, як героїзм, ідейність, патріотизм, принциповість і т.д.; розкриття художнього образу служить створенню уявлень про хороші і погані риси характеру, про позитивні і негативні сторони поведінки людини. В процесі викладання будь-якого предмету можна і треба використовувати ( в логічному зв’язку з матеріалом, що вивчається) яскраві і влучні висловлювання видатних людей про норми поведінки – моральні сентенції, афоризми тощо, а також народні прислів’я і приказки.

Важливим чинником морального розвитку учнів у процесі навчання є їхнє емоційне ставлення до засвоювання знань. І при слуханні розповіді вчителя, і при читанні книжки глибше западає в душу, краще запам’ятовується і стає основою міцних переконань той матеріал, який сприйнято не тільки розумом, а й почуттям. Тому, добираючи матеріал для уроку, учитель мусить передбачати вплив і на мислення, і на почуття учнів. Особливо легко викликати у дітей, а ще більше в підлітків і юнаків переживання, пов’язані з героїзмом, мужністю, хоробрістю.

Значно важче викликати позитивні почуття тоді, коли факти не яскраві, буденні, малопомітні. В таких випадках треба особливо старанно добирати і аналізувати матеріал з погляду його емоційної наснаженості. Діти схильні бачити все яскраве, виразне й красиве в оточенні. Але вони далеко не завжди помічають прекрасне там, де шлях до героїчного, високого, благородного йде через довгу важку, одноманітну працю. Тим часом треба розкривати моральну цінність саме такої малопомітної, терплячої і наполегливої праці.

Впливає на почуття новизна, незвичайність фактів. Те, про що учні вже чули кілька разів, не діє на емоції з такою ж силою, як раніше. Поновлює силу почуттів висвітлення відомого в нових зв’язках, які розкривають непомічені раніше сторони явищ і фактів.

Сила почутті залежить також від майстерності висвітлення матеріалу, зокрема, від умілого використання художньої мови, засобів образотворчого мистецтва.

Почуття збуджуються й тоді, коли для розкриття тієї чи іншої моральної норми використовуються факти з близького і зрозумілого дітям оточення.

Роз’яснення етичних норм повинно викликати прагнення о дії. Учитель добивається цього різними шляхами, зокрема наводячи характерні приклади, які стають взірцем для школярів, породжують у них бажання активно боротися за справедливість або прикладу негативного характеру, що збуджують в учнів, які завинили, сором за свою поведінку і прагнення виправити її.

Однак роз’яснення етичної норми не може перетворюватись на настирливе втовкмачування. Від голих, не підкріплених практикою повчать користі небагато. Вони не виключають тих активних переживань, які спонукають людину діяти, прагнути до самовдосконалення і не перетворюються у регулятивний механізм управління поведінкою дитини.

Роз’яснення етичних норм при всій своїй великій виховній ролі, саме по собі, поза діяльністю вихованців, ще не завершує процесу формування їхньої морально свідомості. Осмислення і переживання моральних цінностей поєднується з безпосереднім втіленням їх у поведінці учнів, у практичних діях колективу, в якому при педагогічно доцільному керівництві між його членами складаються морально цінні взаємини. Прикладом моральних відносин є товариська взаємодопомога, дружба, солідарність, піклування про долю товариша. Можуть мати місце (якщо виховна робота будується неправильно) і негативні відносини – суперництво, заздрість, лицемірство, байдужість та ін.

Завдання вчителя – створювати всією системою засобів виховного впливу такі моральні відносини, при яких би дитина переживала задоволення від того, що вона своїми вчинками, своєю поведінкою приносить радість людям, творить добро для них. Це – азбука морального виховання.

Особливість лише тоді починає набувати стійких моральних якостей, коли цьому сприяють і об’єктивні умови, її позиція у колективі, значимість соціальної ролі, яку вони виконує.

Соціальна роль дитини у колективі обумовлюється громадського роботою, яку вона виконує і створенням про неї певної думки.

Основним завданням включення дитини в життя і діяльність колективу є соціальна координація її поведінки і приведення її у відповідності до вимог суспільства.

Спілкування у діяльності і через спільну діяльність впливає на моральне обличчя дитини, збагачує її моральний досвід, задовольняє потребу у самоствердженні. Громадська активність дитини забезпечується на думку А.С. Макаренка, тим, що дитина виконує різні соціальні функції: організатори (лідера) і виконавця. У такій ситуації відбувається активний процес усвідомлення моральних обов’язків і відповідальності перед колективом та відповідних цьому установок і мотивів діяльності й поведінки.

Враховувати вікові особливості дітей необхідно не тільки в змісті, а й у методах морального виховання.

У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті т всіх інших моральних цінностей.

Юність – це пора активного прагнення людини знайти своє місце в колективі, в суспільстві, утвердитися в ньому, чітко і ясно визначити своє громадське обличчя. У зв’язку з цим як вирішальні чинники стимулювання свідомої діяльності і поведінки старшокласники стимулювання свідомої діяльності і поведінки старшокласника виступають: ставлення до нього колективу і його власна участь у громадському житті. В цей період розвитку учнів особливо зростає роль організації, яка відкриває широкий шлях до творчої громадсько-політичної діяльності, для прямого безпосереднього виявлення громадських почуттів і почуття відповідальності перед суспільством. Моральне виховання в юнацькому віці тісно переплітається. таким чином, з ідейно-політичним вихованням.

Всім цим зумовлюються і завдання педагогів. Поряд з поглибленим роз’ясненням принципів комуністичної мораль треба залучати до активної участі в громадському житті кожного старшокласника, причому не тільки як виконавця, а й як організатора. Поле для виявлення громадської активності учнів старшого віку необмежене: різностороння організаторська діяльність в учнівському колективі, робота з піонерами й жовтенятами, виступи з доповідями і лекціями на наукові та політичні теми, участь в атеїстичній пропаганді серед населення, художня самодіяльність, робота в учнівських клубах, гуртках, наукових товариствах, різноманітна суспільно корисна і продуктивна праця.

Педагоги повинні зважати на певну “дорослість” юнаків і дівчат, н особливості їхнього мислення, на глибину та інтенсивність їх емоційного життя. Моральні почуття старшокласників формуються й розвиваються під впливом фактів і явищ навколишнього середовища, художньої літератури, кіно, телебачення, на основі набагато ширшої, ніж у підлітковому віці, наукової інформації. Завдання педагогів – спрямувати ці впливи на правильний шлях, на спонукання вихованців до вияву най благородніших переживань громадської честі, справедливості, любові до соціалістичної Вітчизни, од народу, до праці на благо суспільства.

Вихователі не можуть не заважати і н той факт, що при умові нормального розвитку вихованців у роки їх юності починає виявлятися чисте і благородне почуття любові, яке відбивається на всьому духовному житті людини. Це, природно, вимагає від педагогів надзвичайного тактовної, обережної і делікатної роз’яснювальної роботи, спрямованої на встановлення здорових відносин між хлопцями і дівчатами: відносин, пройнятих духом взаємної пошани, дружби, товариської взаємодопомоги, скромності, стриманості, відповідальності перед колективом і своїм власним майбутнім. Головне у вихованні старшокласників – добиватися, щоб самі вихованці прагнули до моральної чистоти.

Вся система методів морального виховання, які застосовуються у старших класах школи (бесіди, лекції диспути, громадська діяльність та ін ), має бути спрямована на розвиток самосвідомості учнів, на самовиховання і самовдосконалення.

в) Робота з важковиховуваними дітьми

У практиці роботи школи трапляються випадки, коли використовувані педагогами засоби виховного впливу не забезпечують нормального розвитку деяких дітей. Здебільшого це буває тоді, коли вчителя мають справу з дітьми, яких прийнято називати “важковиховуваними” і “педагогічного занедбаними”.

У сучасній педагогічній та психологічній літературі знаходимо характеристику двох груп таких дітей, відповідно до причин, що викликають різні відхилення від звичайних норм поведінки. До першої групи належать діти, у яких, внаслідок ненормальних умова їхнього життя в сім’ї, негативного впливу з боку батьків та недоліків у шкільному вихованні, сформувалися більш чи менш сталі звички недисциплінованої поведінки; до другої – діти, недисциплінованість яких зумовлюється порушеннями психічного здоров’я, неврозами, надмірною імпульсивністю, руховими розладами.

Поведінка і характер важковиховуваних дітей складаються, як правило, під впливом гострих конфліктів з оточенням. Завчасно не ліквідовані серйозні конфліктні ситуації, у які потрапляє дитина, неминуче відбиваються н ї навчанні і поведінці, породжують надзвичайно велику збудливість, затримують розвиток процесів гальмування. Іноді вади характеру і поведінки дітей бувають пов’язані з природженими властивостями їхньої нервової системи, але в більшості випадків такі вади з’являються в силу несприятливих умов морального життя в сім’ї сварки батьків, пияцтво, розлучення та ін.).

Ефективний стан дітей і підлітків як першої, так і другої групи посилюється відсутністю успіхів у основній їхній діяльності – навчанні. В зв’язку з цим у колективі вони посідають невідповідне своєму прагненню місце, їхні стосунки з учителями й учнями стають емоційно напруженими, все більш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведінки з переважанням агресивності і негативізму.

Конфлікти учня з оточенням можуть набрати різних форм, але найбільш типовими серед них є: а) конфлікт з учителем, який не зрозумів учня, образив його, виявив безтактність, грубість, несправедливість; б) конфлікт з колективом школярів, що виникає тоді, коли з тих чи інших причин, у прихованій чи відкритій формі колектив принижує учня або й бойкотує його і, нарешті, в) конфлікт з сім’єю, доведений до такого ступеня, коли учень своє негативне ставлення до рідних переносить на взаємини з усіма іншими людьми і, в першу чергу, - з учителями і товаришами.

Загострення стосунків з членами сім’ї, педагогами, товаришами викликає такі реакції учня, як: намагання утвердити свою особу, свою “гідність” за допомогою буфонади, блазнювання, зухвалих вчинків; цілковита байдужість до шкільного життя і шукання “друзів” на стороні, серед старших людей з сумнівним моральним обличчям, що спричиняється часом до порушень громадського порядку і злочинних дій.

Покарання, до яких вдається в подібних випадках учитель, не дають бажаних наслідків. Більш того: кара часто навіть поглиблює конфлікт. Щоб успішно впливати на важковиховуваних учнів, потрібно передусім знати причини недисциплінованості і робити все можливе для усунення їх. При цьому слід враховувати, що нерідко буває так, коли безпосередня причина не пральної поведінки вже зникла, але залишила наслідки, які продовжують зумовлювати його недисциплінованість.

Пошлемось на приклад. Батьки одного з учнів 6-го класу вирішили розлучитись. Підготовка до розлучення супроводжувалась взаємними образами, які гостро сприймав хлопець. Він став пропускати уроки, відмовлятися від виконання навчальних завдань. Тим часом батьки порозумілися, не розлучились, у сім’ї встановився лад Та, незважаючи на це, поведінка хлопця н тільки не змінилася на краще, а навіть погіршала. Він почав тікати з дому, зовсім не з’являвся до школи. Таким чином, причина, що викликала недисциплінованість учня, зникла, але це н привело автоматично до поліпшення його поведінки. Тепер уже потрібно було з’ясувати, чи негативізм учня є лише наслідком втрати поваги до дорослих, чи він викликаний психічними змінами, історичними порушеннями діяльності нервової системи. В першому випадкові треба, очевидно, визначити і здійснити певний комплекс педагогічний дій, у другому, - застосувати лікувальні засоби.

Дійову систему методів і прийомів виховного шляху можна накреслити лише тоді, коли вчитель добре знає учня, його батьків, рідних, друзів, моральну атмосферу, в якій він живе, його запити, нахили, інтереси, стан здоров’я та ін. Щоб змінити поведінку учні, педагоги продумують план індивідуальної роботи з ним, маючи на увазі: а) забезпечення учневі такого місця в колективі, яке б задовольняло його парення до спілкування з товаришами, б) створення умов для появи і зміцнення здорових емоцій, пов’язаних з навчанням, суспільно корисною працею, громадським життям, в) роз’яснення учневі етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведінки.

Перевіреним і виправданим практикою способом залучення всіх без винятку дітей і підлітків до активної участі в житті учнівського (класного, а потім і загально шкільного) колективу є організація товаришування ат виконання громадських доручень. Учневі, який так чи інакше “випадає із норми”, учитель і колектив спеціально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успішно виконати і з максимальною доброзичливістю оцінюють зроблене. Враховуючи надмірну емоційність ат імпульсивність важковиховуваних учнів, їм слід доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразні, помітні і важливі для колективу наслідки. Хорошою оцінкою виконаної роботи учнівський колектив висловлює довіру до свого товариша, морально підтримує його, викликає в нього задоволення (спочатку, можливо і мало помітне) і бажання ще краще виявити себе. Підозріле і вороже ставлення “важкого” учні до колективу змінюється на терпиме, а далі й на позитивне, він поступово навчається поважати думку товаришів у дорожити нею.

У роботі з важковиховуваними дітьми виняткову роль відіграє формування в них почуття “завтрашньої радості”, перспектива здобути успіх і саме цим завоювати собі авторитет серед товаришів. Збудження позитивних емоцій А.С. Макаренко вважав запорукою реальних змін у громадській позиції вихованців.

Важковиховувані діти вчаться, як правило, погано, двійка є постійним супутником їхнього шкільного життя. Ця відсутність успіху породжує у надмірно емоційних дітей протест. Переживання ж успіху змінює позицію учня. Відомий радянський фізіолог В.М.Введенський переконливо довів, що успіх у діяльності є потребою людини. Почуття успіху відкриває шлях до самоутвердження учня в колективі, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання своїх вад і докорінної зміни своєї поведінки.

Але для цього потрібна, крім усього іншого, правильна система вимог до діяльності учня. Нервозність та руховий “неспокій”, властивий важковиховуваним дітям та підліткам, не дозволяє їм ритмічно організовувати свою працю і послідовно виконувати її частинами, а прогалини в знаннях та відсутність навичок правильної організації роботи не дають можливість успішно доводити її до кінця. Тому вчитель розподіляє роботу кожного такого учня на чітко визначені елементи і оцінює спочатку лише ту її частину, яку взято під особливий контроль.

Варіантів індивідуальних завдань може бути дуже багато, але їх завжди треба добирати з орієнтацією на поступове просування учня вперед і відповідно до цього визначити поетапні контрольні вимоги. Тоді, коли одна із таких вимог виконана учнем, встановлюється спеціальний контроль за реалізацією нової, більше складної вимоги. Виконуючи під керівництвом учителя та при дружній підтримці товаришів і цю вимогу, учень переконується: варто лише докласти певних зусиль і успіх буде забезпечений. Так поступово в учня формується віра в свої сили, почуття своєї повноцінності. Це приводить врешті і до нормалізації всієї його поведінки в колективі.

Певними особливостями характеризується також роз’яснення важковиховуваним учням етичних норм, оскільки ці учні, порівняно з іншими, мають більш обмежені знання про мораль і здебільшого перекручено уявляють і тлумачать права поведінки людини.

Враховуючи це, треба проводити з учнями, які в своїй поведінці відхиляються від встановлених норм, додаткові індивідуальні бесіди на етичні теми, брати до уваги негативний життєвий досвід цих учнів, на конкретних приклада розкривати хибність їхніх уявлень.

Здійснювати всі ці заходи треба, звичайно, з максимальним тактом. Не слід, зокрема, виділяти важковиховуваних у якусь особливу категорію. Творче, цікаве, насичене багатим змістом життя шкільного колективу, тепле, батьківське, чуйне ставлення до дітей поєднане з твердою вимогливістю до них, індивідуальних підхід до кожного виховання, уміле, дохідливе роз’яснення норм моралі, правильна організація праці і дозвілля школярів, залучення їх до активної участі в продуктивній, громадській, суспільно-корисній праці, збудження в учнів переживання своїх успіхів у навчанні та інших видах діяльності, забезпечення єдності виховних впливів школи, сім’ї і громадськості – такі головні умови успішного морального виховання всіх, в тому числі й “важких” дітей.

Висновок

Мораль – це сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх відношення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою. Моральні норми складають основу моральності людини, але повністю її не визначають Моральність включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну поведінку.

Моральні почуття виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. У результаті формування почуття в системі морального виховання з’являється емоційне відношення до того, що раніше було байдужим.

Моральні звички – це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки (образ дії), які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких ситуаціях і умовах.

Моральна спрямованість – це стійка суспільна позиція особистості, що складається в результаті світоглядної основи, домінуючих мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості в різних умовах і обставинах.

Використана література

1. А.В. Лопухівська – Про виховання почуття відповідальності – 1989 р.

2. В.М. Чорнокозова – Бесіди на морально-етичні теми – 1996 р.

3. М.Д. Ярмаченко – Педагогіка – 1996 р.

4.Інтернет ресурси